Ви приходите до тями за столом у старій хатині. Навпроти сидить хтось із палаючими очима й пропонує зіграти в карти. Правила прості: збирайте колоду з лісових звірів, приносьте слабких у жертву, щоб прикликати сильних. Програєте — помрете.

Але між партіями ви помічаєте, що можете встати. У кімнаті є годинник із зозулею, старий сейф, замкнені шухляди й картини, які ніби стежать за вами. Деякі карти починають шепотіти. Вони просять про допомогу, застерігають про небезпеку чи підказують, як відчинити чергові двері.

Чим глибше ви занурюєтесь, тим сильніше стирається межа між грою та реальністю. Правила змінюються, світ довкола тріщить по швах, а відповіді, які ви шукаєте, щоразу вислизають, залишаючи по собі лише нові запитання. Бо головне тут — не перемогти. Головне — вибратися.