- Не вистачає напису "вовчок в душі"

Так, щось давненько я чогось не слухав. Згадав, завдяки одному другу цей альбом. А чому я згадав? Ну я просто на iTunes цей альбом не скачав, безлімітного інтернету в мене не було в місті на цю музичну станцію, а мені добрий друг у Telergram подарував гарну збірку цього альбому. Чекав автобус я якийсь об 11 годині ночі десь "бог-знає-де" в моєму місті, але вирішив пішки за годину з чимось дійти до свого будинку. Спасибі тобі, друже, з миром, як кажуть у нас - виручив навіть, щоб нудно не було по дорозі))) А так, що можу сказати по альбому:

Так, на жаль, я був не фанатом радіохед, та й мені багато хто каже, що після Kid A там особливо робити нічого (якщо не якісь окремі пісні або частково альбоми слухати, але навряд-чи). І тому я згадав свій перший альбом, з яким я познайомився з групою. У них є перший Pablo Honey, ну там робити особливо нічого. Тут взагалі все зашибісь, і почну з самого початку. Цей альбом грався в жанрі альтернативного року, але мав акцент якраз на рок-н-рольну частину, коли інші більше в електроніку впадають. Не знаю, чи через це це мій улюблений альбом у них. Депресняку тут не можу, а прикольних штучок на гітарі тут повно. Почну з того, що він прикольно починається з пісні, яка наче НЛО літає в студії і переходить у драйвову пісню іменного альбому. Далі йдуть дві синглові пісні, але не особливо інструментальні. Йде дурнувата Bones, яку я не зрозумів, а далі задумлива бумерська тема аж до хард-корчика. О так, Just - це тема цього альбому, і пофіг, що сильно відрізняється від основного стилю гурту.

Ні, я не образив гурт, але соло настільки офігенне, що його завжди приємно мені грати. Найсмішніше, після такої пісні йде пародію на їхню пісню Creep і на нірванушки, проте дуже пристойно зроблену. Так криво, спокійно, а потім панкушка повноцінна, еху! Це такий драйв і загалом ми повертаємося до початку того абзацу і закінчуємо весь цей драйв найдепресивнішою піснею цього альбому... Так, це загалом геніальний альбом, хоча у когось в інтернеті це було з Fake Plastic Trees, замість вулиць))) Ну а так, що сказати: це покращена версія альбому Pablo Honey і початку до кроку в комп'ютерний всесвіт, що нам? Пісні загалом мають структуру, незважаючи на те, що вони за змістом відрізняються. Альбом ще надихнув багатьох рокерів тих років, але в музичному плані, а не взагалі цілком. Голос все ж вокаліста дуже задумливий і крикливий, але за темою цього гурту. Гітарист тут від Бога, як і решта команди в групі.

Що в підсумку: досить придатний продукт тих років, який трохи в продажах став вищим, ніж їхній дурнуватий перший альбом. Понад півтора мільйона продажів під час релізу цифра не погана, але з часом цей альбом розійшовся і в чотири рази більше до нашого часу (приблизно). Ми отримуємо весь альбом із крутими піснями, суто для того, щоб на них спиратися під час створення своїх музичних тем. Дивно, але після цього Том Йорк з'являтиметься в Гріффінах частіше, як геніальна людина. А так, альбом рекомендується, якщо ви любите таку ж хвилю, як у Nirvana... Хоча обидва гурти любив попсовик іншого британського колективу, але про нього пізніше буде. А так, пані та панове - до швидкої зустрічі! Беріть мем про злого Спанч Боба в спойлері: